Відстояли права Клієнта у Верховному Суді

У цій справі «Адвокат від А до Я» представляв інтереси Відповідача.

Колишня дружина звернулася до суду з позовом до нашого Клієнта, вимагаючи визнати державний акт на землю недійсним.

В обґрунтування своїх вимог вказувала, що вона є власником частини будинку і тому мала право на приватизацію земельної ділянки, пропорційно до своєї частки. Приватизація ж нашим Клієнтом усієї земельної ділянки, – порушує її право.

Перед адвокатами «Адвокат від А до Я» було поставлене завдання максимально ускладнити розгляд справи.

Наш Клієнт стверджував, що питаннями приватизації землі займалася сама Позивач (колишня дружина), тому факт звернення до суду з позовом був сприйнятий ним як зловживання правом та як введення суду в оману.

У процесі розгляду справи адвокат Власенко В.В. подав заяву про застосування позовної давності, а також клопотав перед судом про виклик свідків, витребування письмових доказів, проведення почеркознавчої експертизи підписів у документах.

Суд першої інстанції проігнорував процесуальні права Відповідача. Свідків так само не було викликано до суду, у проведенні експертизи було двічі відмовлено.

Позов суд першої інстанції задовольнив. Визнав рішення місцевої ради про приватизацію землі та державний акт на землю – недійсними.

Суд апеляційної інстанції – залишив рішення суду першої інстанції у силі.

Адвокати «Адвокат від А до Я» не погодилися з такими рішеннями та подали касаційну скаргу до Верховного Суду.

Верховний Суд погодився з нашими доводами та скасуємо рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

При цьому Верховний Суд погодився з доводами касаційної скарги, що при розгляді справи судами було порушено принцип змагальності.

Так, відмовляючи у задоволенні клопотань про проведення почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції, на порушення вимог статей 12, 76 ЦПК України, позбавив Відповідача можливості надати суду докази в обґрунтування своїх заперечень на позов.

Вказав Верховний Суд і на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій матеріальних норм права.

Справа була передана для нового розгляду до суду першої інстанції.

При повторному розгляді – суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову повністю та стягнув з Позивачки судові витрати (в тому числі і витрати на послуги адвоката).

• сторони спору повернулися до початкового положення;
• наш Клієнт виграв цю суперечку.

Справу супроводжував Адвокат Власенко Володимир Володимирович.

Номер справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень – №738/1781/18.

Постанова Верховного Суду від 07.04.2021 року – за цим посиланням.

Рішення суду першої інстанції від 26.11.2021 року – за цим посиланням.

Рішення суду апеляційної інстанції від 01.08.2023 року – за цим посиланням.

---

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 738/1781/18

провадження № 61-22629св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_4 , Менська міська рада Чернігівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 – адвоката Власенка Володимира Володимировича на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2019 року у складі судді Сови Т. Г. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Бечка Є. М., Харечко Л. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , Менської міської ради Чернігівської області (далі – Менська міська рада) про визнання незаконним рішення та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, посилаючись на те, що вони і відповідач ОСОБА_4 є співвласниками житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1. В ході підготовки документів для проведення поділу спірного домоволодіння вони дізналися, що рішенням 4-ої сесії 5-го скликання Величківської сільської ради Менського району Чернігівської області (далі – Величківська сільська рада) від 29 грудня 2006 року відповідачу були передані безоплатно у власність земельні ділянки площею 0,2493 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також – площею 0,9038 га для ведення особистого селянського господарства. ОСОБА_4 ввів в оману органи місцевого самоврядування та організацію, яка виготовляла технічну документацію на землю, зазначивши про відсутність інших співвласників майна. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили: визнати незаконним і скасувати рішення 4-ої сесії 5-го скликання Величківської сільської ради від 29 грудня 2006 року в частині безоплатної передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,2493 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 9091554, виданий на ім`я ОСОБА_4 ; поновити строк звернення до суду з цим позовом, який пропущений з поважних причин.

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду із заявленими позовними вимогами. Рішення 4-ої сесії 5-го скликання Величківської сільської ради від 29 грудня 2006 року в частині передачі безоплатно у власність ОСОБА_4 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2493 га визнано незаконним та скасовано. Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 909155, згідно з яким ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,2493 га, розташованої в АДРЕСА_1 , цільове призначення якої – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 7423081800:01:001:0027, визнано недійсним. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач ОСОБА_1 набула в порядку спадкування право власності на 1/5 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , а тому вона має право на набуття у власність відповідної частини земельної ділянки, на якій розміщені успадковані нею об`єкти нерухомого майна. Оскільки спадщина після смерті спадкодавця ОСОБА_5 відкрилася в жовтні 2001 року, однак була оформлена ОСОБА_1 лише у 2018 році, то причини пропуску нею строку для звернення до суду з цим позовом є поважними. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що вказані позивачі не надали належних доказів на підтвердження їх права власності на спірне домоволодіння.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Менського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2019 року – без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася не раніше 2018 року, оскільки у свідоцтві про право на спадщину, яке вона отримала в липні 2018 року, зазначено, що успадкована нею частина домоволодіння розташована на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності територіальної громади села Величківка Менського району. Доводи апеляційної скарги щодо застосування місцевим судом норм, які не підлягали застосуванню, не заслуговують на увагу, оскільки Прикінцевими та перехідними положеннями Цивільного кодексу України 2004 (далі – ЦК України) передбачено застосування норм цього Кодексу до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Оскільки безоплатна передача земельної ділянки ОСОБА_4 здійснювалася після отримання у власність спадкодавцем ОСОБА_5 1/5 частини домоволодіння, то така передача мала відбуватися з урахуванням права ОСОБА_5 на земельну ділянку. З огляду на те, що до ОСОБА_1 перейшли всі права, які належали спадкодавцю, обраний нею спосіб захисту порушених прав є ефективним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У грудні 2019 року представник ОСОБА_4 – адвокат Власенко В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Менського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову ОСОБА_1 і поновлення їй строку на звернення до суду із заявленими вимогами, є необґрунтованими та суперечливими. Суди порушили принцип змагальності та рівності сторін. Від імені ОСОБА_4 приватизацією спірної земельної ділянки та організаційними питаннями з виготовлення державного акта на землю займалася його колишня дружина – позивач ОСОБА_1. У відзиві на позов відповідач зазначав, що в залежності від відповідей позивачів на поставлені питання в подальшому буде вирішуватися питання про необхідність призначення у справі почеркознавчої експертизи підписів на документах (технічної документації з виготовлення державного акта тощо). Крім того, з метою доведення того факту, що у 2006-2008 роках ОСОБА_1 безпосередньо займалася приватизацією землі, сторона відповідача подала клопотання про визнання явки позивачів у судове засідання обов`язковою та їх допит як свідків, яке ухвалою від 21 січня 2019 року місцевий суд залишив без задоволення. Ухвалами від 25 лютого та від 26 квітня 2019 року суд першої інстанції також відмовив у задоволенні клопотань про призначення почеркознавчої експертизи. У призначенні такої ж експертизи було відмовлено й апеляційним судом, який зазначив, що під час апеляційного перегляду справи представник ОСОБА_1 не заперечував можливості підписання позивачем акта встановлення та погодження меж земельної ділянки, які є складовою технічної документації з виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_4 . Суд першої інстанції не мав правових підстав визнавати поважними причини пропуску позовної давності та одночасно вказувати про те, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізналася лише у 2018 році (тобто фактично й не пропустила позовну давність). Крім того, визначення моменту обізнаності позивача щодо приватизації спірної земельної ділянки необхідно не лише для з`ясування початку перебігу позовної давності. Той факт, що ОСОБА_1 займалася вказаним питанням та отримувала оспорюваний державний акт, є самостійною підставою для відмови в позові, оскільки такими діями вона на власний розсуд розпорядилася своїми правами. Суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував застосування норм ЦК України до правовідносин, частина з яких виникла до, а частина після 2004 року. Спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу відкриття спадщини. Таким чином, право на 1/5 частину домоволодіння належало ОСОБА_1 з 15 жовтня 2001 року, а не з часу отримання нею свідоцтва про право на спадщину та/або реєстрації цього права, на що безпідставно послалися суди. Спірна земельна ділянка (як і будь-яка її частина) не входила до складу спадкового майна, оскільки на час відкриття спадщини не належала спадкодавцю на праві приватної власності (не була приватизована). Отже, під час розгляду цієї справи підлягав встановленню факт наявності чи відсутності порушеного права ОСОБА_1 на приватизацію земельної ділянки, з врахуванням того, що в силу закону їй належала 1/5 частина домоволодіння.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Менського районного суду Чернігівської області.

13 січня 2020 року справа № 738/1781/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 29 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не оскаржуються, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що рішенням Киселівської сільської ради народних депутатів Менського району від 16 вересня 1988 року схвалено рішення загальних зборів членів колгоспу «Перемога» від 10 вересня 1988 року № 3 про виділення за рахунок земель колгоспу ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,30 га, розташованої по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої – для будівництва індивідуального житлового будинку.

Згідно зі свідоцтвом про право власності, виданим 10 листопада 2000 року Виконавчим комітетом Величківської сільської ради на підставі рішення цієї ж ради від 17 жовтня 2000 року № 49, власниками житлового будинку по АДРЕСА_1 (в подальшому номер будинку було змінено на АДРЕСА_1 були ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

За змістом пунктів 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відносини спадкування регулюються нормами цього Кодексу, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 (далі – ЦК Української РСР).

Оскільки спадщина відкрилася в період чинності ЦК Української РСР, то застосуванню підлягають норми цього Кодексу про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (частина перша статті 529 ЦК Української РСР).

Згідно з частиною першою статті 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, яка складається, зокрема з 1/5 частини вищевказаного домоволодіння. Спадщину фактично прийняла дочка спадкодавця – ОСОБА_1 шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном.

Рішенням 6-ої сесії 5-го скликання Величківської сільської ради від 27 червня 2007 року затверджено проектно-технічну документацію щодо передачі у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, зокрема й відповідачу. Надано ОСОБА_4 безкоштовно у власність земельну ділянку площею 1,1531 га.

Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 909155, виданим 13 листопада 2008 року на підставі рішення 4-ої сесії 5-го скликання Величківської сільської ради від 29 грудня 2006 року, підтверджується, що ОСОБА_4 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,2493 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 13 липня 2018 року приватним нотаріусом Менського районного нотаріального округу Ніколаєнко С. В., ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті своєї матері ОСОБА_5 . Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з 1/5 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, що належить до земель комунальної власності територіальної громади села Величівка.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 липня 2018 року № 130857217 підтверджується, що ОСОБА_1 є власником 1/5 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_1. Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 липня 2018 року.

Згідно з частиною другою статті 548 ЦК Української РСР прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 560 ЦК Української РСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу).

Згідно з частинами першою, другою статті 561 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Незважаючи на те, що документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з часу відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 15, пунктом 4 частини другої статті 16, статтями 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення його прав і об`єктивно наявних перешкод у здійсненні ним цих прав.

Способи захисту цивільних прав, у тому числі права власності, визначені в статті 16 ЦК України, перелік яких не є вичерпним.

Відповідно до положень статей 16, 386, 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Згідно з частиною першою, другою статті 30 Земельного кодексу України 1990 року, чинного на час прийняття ОСОБА_1 спадщини, яка залишилася після смерті її матері ОСОБА_5 (далі – ЗК України 1990 року) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження – будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку у разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

Вказана норма в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності або права користування земельною ділянкою в разі переходу права власності на будівлю і споруду.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК України 1990 року).

Відповідно до частини другої статті 67 ЗК України 1990 року розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах – 0,25 гектара, селищах міського типу – 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів – не більше 0,25 гектара, у містах – 0,1 гектара.

Згідно з частиною першою статті 118 Земельного кодексу України в редакції, чинній на час приватизації ОСОБА_4 спірної земельної ділянки (далі – ЗК України) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Відповідно до пункту г) частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 гектара, в селищах – не більше 0,15 гектара, в містах – не більше 0,10 гектара.

Право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодуванням завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України , зокрема: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Вказаний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вона набула в порядку спадкування право власності на 1/5 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , а тому має право на набуття у власність відповідної частини земельної ділянки, на якій розміщені успадковані нею об`єкти нерухомого майна. Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_5 відкрилася в жовтні 2001 року, однак була оформлена ОСОБА_1 лише у 2018 році, то причини пропуску нею строку для звернення до суду з цим позовом є поважними.

Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду, зазначивши при цьому, що оскільки безоплатна передача земельної ділянки ОСОБА_4 здійснювалася після отримання у власність спадкодавцем ОСОБА_5 1/5 частини домоволодіння, то така передача мала відбуватися з урахуванням права ОСОБА_5 на земельну ділянку.

Однак такі висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У пунктах 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, четвертою, п`ятою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, відмовити в позові через сплив позовної давності можна лише за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав, унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне пред`явлення позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Таким чином, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропуску, – захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 просила поновити їй строк звернення до суду з цим позовом, посилаючись на те, що про порушення своїх прав на спірну земельну ділянку вона дізналася лише у вересні 2018 року під час підготовки документів для проведення поділу домоволодіння.

Відповідач ОСОБА_4 подав заяву про застосування позовної давності, в якій вказував, що у 2006-2008 роках від його імені саме ОСОБА_1 займалася приватизацією спірної земельної ділянки та організаційними питаннями з виготовлення державного акта на землю.

На підтвердження вказаних обставин сторона відповідача подала клопотання про визнання явки позивачів у судове засідання обов`язковою та їх допит як свідків.

Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 21 січня 2019 року вказане клопотання було залишене без задоволення, оскільки позивачі не виявили бажання надавати пояснення як свідки, що є їх правом.

З метою доведення факту обізнаності позивача про приватизацію земельної ділянки та пропуску нею позовної давності сторона відповідача заявила клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для ідентифікації можливого виконання ОСОБА_1 відповідних підписів в акті погодження меж спірної ділянки і в технічній документації з виготовлення державного акта на право власності на землю.

Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 25 лютого 2019 року відмовлено в задоволенні зазначеного клопотання з огляду на те, що поставлені відповідачем на вирішення експертів питання не стосуються предмета спору. Крім того, позивачами в цій справі є також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У березні 2019 року сторона відповідача знову подала клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, зазначивши, окрім вищенаведених обставин, також про те, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надали належних доказів на підтвердження належності їм частки у домоволодінні, яке розміщене на спірній земельній ділянці.

Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 26 квітня 2019 року в задоволенні клопотання про призначення експертизи відмовлено з посиланням на його безпідставність та можливість вирішення такого питання лише в підготовчому судовому засіданні.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що з технічної документації стосовно виготовлення державного акта на право власності на землю, так само як і з самого державного акта, випливає, що вони виготовлені на ім`я відповідача ОСОБА_4 . Будь-якого відношення до цих документів позивач ОСОБА_1 не має, вони не містять жодного доказу, який би спростовував цей факт. У зв`язку з цим суд критично ставиться до пояснень сторони відповідача з приводу того, що позивач ОСОБА_1 пропустила позовну давність, так як їй було відомо про видачу державного акта, зважаючи на те, що вона сама займалася виготовленням технічної документації. Разом з цим суд погодився з тим, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася не раніше 2018 року, оскільки у свідоцтві про право на спадщину, яке вона отримала в липні 2018 року, зазначено, що успадкована нею частина домоволодіння розташована на земельній ділянці, належній до комунальної власності територіальної громади села Величківка.

Однак, відмовляючи в задоволенні заявлених ОСОБА_4 клопотань про проведення почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції в порушення вимог статей 12, 76 ЦПК України фактично позбавив сторону відповідача можливості надати суду докази в обґрунтування як своїх заперечень на позов, так і заяви про застосування позовної давності, що є порушенням принципу змагальності цивільного процесу.

З`ясування питання ідентифікації виконавця підписів у технічній документації, яка стосувалася приватизації спірної земельної ділянки, при проведенні судової почеркознавчої експертизи має вирішальне значення для встановлення початку перебігу позовної давності та є способом реалізації основоположних засад цивільного судочинства – змагальності сторін, доведеності та переконливості їх доводів і доказів перед судом.

Крім того, зазначивши, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася не раніше 2018 року, тобто, фактично дійшовши висновку про непропущення позовної давності, місцевий суд безпідставно поновив їй строк звернення до суду з цим позовом.

При цьому суд не з`ясував і не встановив, чи мала позивач об`єктивну можливість довідатися про порушення своїх прав або про особу, яка їх порушила, та вчинити дії щодо їх захисту раніше, починаючи з 2006 року.

Посилаючись на положення частини другої статті 1225 ЦК України, згідно з якою до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, місцевий суд залишив поза увагою те, що спадщина після смертіОСОБА_5 відкрилася та була прийнята ОСОБА_1 до набрання чинності цим Кодексом, а тому в частині належності спадкоємцевіспадщини застосуванню підлягали норми ЦК Української РСР.

Усправі, яка переглядається, апеляційний суд не перевірив належним чином законності та обґрунтованості рішення місцевого суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, як того вимагає стаття 367 ЦПК України, не зазначив у судовому рішенні конкретних обставин, що спростовують ці доводи, не тільки не використав своїх повноважень для виправлення допущених судом першої інстанції недоліків розгляду справи, але й сам, безпідставно відхиливши клопотання сторони відповідача про призначення експертизи, не забезпечив реалізацію принципу диспозитивності і змагальності сторін, тобто порушив норми процесуального права.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не сприяли всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях у достатній мірі не виклали мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а отже, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок необґрунтованого відхилення клопотання сторони відповідача про призначення експертизи, а також – неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів, судами обох попередніх інстанцій не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципівсправедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства ( стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до місцевого суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 – адвоката Власенка Володимира Володимировича задовольнити частково.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Менської міської ради Чернігівської області про визнання незаконним рішення та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді:

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук

З рішенням Верховного Суду можна ознайомитися за цим посиланням.